Пані, давайте розмовляти
Аліна Гаєва (далі АГ):
Євген Монастирський (далі ЄМ) :
Інтерв’ював Євген Монастирський


ЄМ: Розкажи мені, які в тебе перші спогади про сестру?
АГ: Ого, нормальне питання, перші спогади про сестру - це коли ми завжди разом і коли, вона перша чосумь починала плакати, я а завжди переймалася цим настроєм і не плакала, пам’ятаю це відчуття, коли ти надуваєшся, як повітряна кулька, просто дуже образливо, але ти не плачеш, бо один з вас вже плаче, і не можна вдвох це робити - отакий спогад
Усвідомлення подвійної проблеми від вас двох. А чому ти так робила, як ти думаєш?
Насправді, зараз я скажу, що всі байки про близнюків - це правда!

ЄМ: А хто з вас старший?
АГ: Я

ЄМ: Ти це відчувала?
АГ:Та ні, просто постійно перша «А», перша літера в алфавіті, і тому завжди першій Аліні діставалось. Номінально ні. Завжди були, як різні прояви одного і того ж, що підкреслювалось нашим «шульга - правша».

ЄМ: А хто шульга, а хто правша?
АГ: Я шульга, а Каріна - правша.
Тому певна дзеркальність зберігалась завжди. Тому я б не сказала, що хтось старший, просто хтось це що? А інший - це як? І ці питання стоять на одній прямій.

ЄМ: А який у тебе перший творчий спогад про Каріну?
АГ: Ой, творчий - це, той що зараз згадався, це те як вона піклувалась про те, як ми маємо виглядати. Вона завжди була генератором того, як ми проявляємось в одязі, а не безпосередньо в якійсь творчості. Якщо якийсь ранній, то вона завжди закопувала мене в іграшках, або я прошивала собі палець Подолкою, або вона ходила до мене в лікарню, бо я завжди собі щось ламала, піклувалася завжди про мої ідеї.

Дай мені вищу любов
Групова виставка класу малювання, Semperdepot 2022